Камерному хору «Воскресіння» — 25

Posted by Admin Category: Новини хору

26 липня у Рівненській Залі камерної та органної музики відбулась особлива імпреза: камерний хор «Воскресіння» святкував свій 25-літній ювілей. Для нашого міста це стало подією надзвичайної ваги,адже мова йде про цілком унікальний колектив. Хор «Воскресіння» був заснований у 1991 році Олександром Тарасенком, який залишався його незмінним керівником та диригентом впродовж більше 20 років. Справу Олександра Леонідовича продовжив його учень Олександр Олександрович Одинець,що керує хором і донині.Точкою відліку серйозних професійних досягнень колективу можемо вважати 1993 рік,коли відбувся тріумфальний виступ Воскресіння на ІІ Всеукраїнському конкурсі ім. М.Леонтовича у Києві. Там хор здобув І премію, а також дві спеціальні нагороди: за найкращу інтерпретацію творів Леонтовича та за краще виконання духовної музики. Далі буде шість міжнародних конкурсів у Польщі,Туреччині, Болгарії та Франції; буде безліч фестивалів і звичайно, запис компакт-дисків,серед них крупні циклічні композиції С.Рахманінова та О.Гречанінова (особлива гордість хору).

Такий солідний багаж потребував певного підведення підсумків. Так своєрідним історичним резюме 20-літнього шляху став вихід монографії «Воскресіння. Хорова родина», масштабної праці, що включає аналіз творчого доробку колективу, спогади багатьох його учасників, усю дискографію хору та розмаїття світлин. Отже справді,без зайвого пафосу, наше місто може пишатись колективом європейського рівня і значення. Власне просвітницька, концертно-катехізаторська діяльність хору унікальна: більше сотні концертів православної музики в десяти країнах Європи! Ось ця репрезентативна роль «Воскресіння» пов’язана передусім з репертуаром колективу,а оскільки його основу складає духовна музика, то знаковим є відродження в автентичному звучанні забутих пластів української,а особливо ж, волинської церковно-співочої традиції. Можемо припустити, що якби не хор «Воскресіння», то невідомо,чи почув би світ окремі зразки, наприклад, острозького розспіву. І ось програма ювілейного вечора була вибудувана таким чином,що слухач зміг пройти крізь часові пласти православної музики від ХVІІ до кінця ХХ століть. «Від М.Дилецького до О.Козаренка» — такі хронологічні обриси та ймовірна назва концерту. Класична довершеність творів «золотої доби» української духовної музики напрочуд вдало гармонувала з композиціями сучасного стилю з їх терпкою гармонією та вельми оригінальними сонорними ефектами. Твори різнились не лише стилістично.

Поряд з класичним жанром хорового концерту,представленого композиціями А.Веделя, Д.Бортнянського та М.Голованова, прозвучали також фрагменти Літургії (М.Дилецький, С.Рахманінов) та окремі духовні мініатюри І.Алфєєва, П.Чеснокова, М.Шуха, І.Єлецького. Варто зауважити, що для Маестро Одинця принциповим було виконання творів,що звучать вкрай рідко. Так справжньою окрасою вечора став Хоровий концерт російського композитора та диригента 1-ї половини ХХст.Миколи Голованова «Радуйтеся Богу, помощнику нашему», що досі знаходився поза увагою не лише українських,а й , що особливо дивно, російських хорових колективів.

Острозький розспів в гармонізації сучасного композитора О.Козаренка, що прозвучав у другій половині концерту, взагалі співається лише «Воскресінням» (його перекладення для чоловічого хору, зроблене О.Одинцем, виконував хор Київської духовної семінарії).

Справжнім откровенням стала мініатюра Михайла Шуха «Святий Боже», що вразила кристально-чистим сповідальним тоном вислову. Композитор, почувши виконання свого твору хором «Воскресіння», запропонував творчу співпрацю Олександру Одинцю та його музикантам.

Словом, колектив знаходиться у вирі культурного життя країни. Досить розгорнута в часі програма ювілейного концерту, без традиційного антракту, постала як своєрідний сакральний моноліт. Слухаючи «Воскресіння», пригадуючи відомий вислів В.Гюго «архітектура – це застигла в камені музика», піймала себе на думці,що можна би було дати і зворотню дефініцію: музика – це храм, в якому буквально фізично відчуваєш свою присутність. Ба більше! Можеш розгледіти старі фрески, монументальні колони і величний купол. Окремі фрагменти творів дарували відчуття такої невимовної благодаті і світла, що в залі панувало заціпеніння. Здавалося, усі присутні в ті миті переживали своєрідний християнський катарсис. Взагалі, подібні переживання «не даються вбратись у слова», як влучно сказав В.Барвінський. У цей святковий вечір хор «Воскресіння» почув чимало теплих слів з вуст видатних людей. Кожен з промовців так чи інакше був пов’язаний з колективом впродовж багатьох років: Протоієрей Віталій Герлінський (нагадаємо, що заснування хору відбулось з благословення Преосвященного Варфоломія, Єпископа Волинського та Рівненського, блискучий диригент Ігор Циклінський, що керує хором «Легенда»(м.Дрогобич). Полум’яну фінальну промову ми почули з вуст alma-pater «Воскресіння» — Олександра Тарасенка. Зворушив до сліз символічний дарунок Маестро Тарасенка, 25 троянд наймолодшій учасниці хору, і заключний виступ хору-ювіляра в унікально монументальному складі, коли на сцену були запрошені учасники «Воскресіння» кількох поколінь.

Цікаво, що концерт отримав своє продовження на святковій трапезі. Вражаючий диригентський, організаторський та ораторський хист Олександра Тарасенка спонукав усіх присутніх співати,і навіть на вулиці, де учасники свята робили спільне фото. Вийшов дивовижний вулично-музичний експромт під керуванням О.Тарасенка, О.Одинця та І.Циклінського, що власне ледь не паралізувало автомобільний рух. Люди, що проходили повз, зупинялись, дивувались та раділи, слухаючи «Щедрика», різдвяну колядку та «Многая літа». На очах у багатьох «воскресінців» мені довелося бачити сльози зворушення в той вечір,а особливо ж у співаків старшого покоління. Серед них – Петро Корнійчук, що його хористи йменують «хресним батьком». В ювілейний вечір було багато промов-спогадів, в яких корифеї хору розповідали про старі традиції «Воскресіння». Серед них, поїздки на богослужіння у села Рівненської єпархії (області), у яких співаки бачили своєрідне церковно-хорове месіонерство. Щорічно хор буває на колядках в Корецькому Свято-Троїцькому жіночому монастирі. «Дійство, яке треба бачити! Вісім- десять хорів по черзі колядують, що є давньою традицією цього монастиря. Згодом усі хори (а це близько 300 учасників!) йдуть на спільну трапезу», — розповідає Олександр Одинець. Не дивно, що в такій згуртованій хоровій родині «Воскресіння» познайомляться майбутні сімейні подружжя хору: Олександр та Оксана Тарасенки, Олег та Лариса Кочубеї, Володимир та Наталія Іваники. Книга «Воскресіння. Хорова родина» закінчується розділом, що вміщує листи диригента до хору (двічі на рік О.Тарасенко надсилав усім співакам листи-послання). В останньому, датованому 2010 роком, читаємо такі рядки: «Уже багато сказано, але так багато ще не пережито…». Побажаймо «Воскресінню» великого майбутнього!

Варнава Руслана.

Поделиться в соц. сетях

0

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Required fields are marked *.

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>